Тасманійський вовк або тилацин (Thylacinus cynocephalus) – найбільший відомий представник хижих сумчастих. Колись давно вони були поширені по Австралії, але близько 2 тис. років тому лишилися лише на острові Тасманія. І там їхня чисельність також зменшувалася. У 1930-х роках зустріти сумчастого вовка було рідкісною подією. Останній тасманійський вовк мешкав у зоопарку Хобарта (столиці Тасманії) до смерті у 1936 році. У 1986 році вид Thylacinus cynocephalus був офіційно визнаний вимерлим. Іншою назвою тилацина є “тасманійський тигр” – через характерні смужки в забарвленні хутра. Наразі ми маємо лише текстові описи та чорно-білі зображення, але за допомогою сучасних технологій їх розфарбували (про що ми розповідали раніше).

Ми досить мало знаємо про біологію цих “вовкотигрів”. Зовнішнім виглядом тилацини дійсно нагадували сучасних вовків, хоча за систематичним положенням сумчасті та хижі є дуже різними групами ссавців.

Аналіз збережених музейних зразків виявив суттєве зменшення генетичної варіабельності цих тварин ще до появи в Австралії людини. Ймовірно, це було фактором ризику їхнього виживання навіть без антропогенного впливу.

Крім загальної подібності тіла, тилацини нагадують сучасних собачих будовою щелеп та черепа в цілому, і це простежується не лише у дорослих, а й у молодих тварин. В найбільшому ступені така схожість виявляється при порівнянні не з собаками або вовками, а з дрібнішими собачими – шакалами або лисицями. Зважаючи на 160 мільйонів років незалежної еволюції зазначених груп, це є дуже показовим прикладом конвергенції. Між “підручниковими” дельфінами та акулами вікова різниця більша, але тим не менш, приклад дуже цікавий.

Череп і зуби є важливими інструментами хижаків, та не менш, а то й більш важливою є їхня поведінка, яка забезпечується роботою головниого мозку. Звісно, що до нашого часу цілий мозок вимерлих тилацинів не зберігся. Але дослідникам вдалося отримати доступ до колекції зрізів мозку справжнього тасманійського вовка, виготовлених понад століття тому. Вони зберігалися у Німеччині та досі не були включеними до жодної з баз даних щодо тилацинів. Точний вік, стать, фізичні параметри тварини, котрій належав мозок, невідомі, оскільки записи не пережили періодів війн.

Це був дорослий тилацин, а його (чи її) мозок був збережений в Берлінському зоопарку в 1880 році. Спочатку він був зафіксований у формаліні, а потім нарізаний на зразки товщиною 20 мкм. Кожен десятий зріз був забарвлений за допомогою гематоксиліну та поміщений на скляну основу. Спочатку вони були у приватній колекції, а у 1914 році були передані Берлінському інституту вивчення мозку, який у 1962 став Інститутом вивчення мозку (товариства Макса Планка). Наразі зразки передані до Австралійського національного фонду дикої природи.

Учені відсканували зразки мозку тилацина із роздільною здатністю, що дозволяє ідентифікувати одиничні клітини, та виклали їх у вільний доступ – якщо цікаво, з ними можна ознайомитися тут.

Виявилося, що за багатьма параметрами мозок тасманійського вовка більше нагадував мозок сумчастих родичів, аніж сучасних справжніх звірів, тобто мав більш еволюційно примітивні риси. Тож, процес еволюційної конвергенції може торкатися одних анатомо-фізіологічних особливостей, але не інших. Що цілком теоретично зрозуміло, але наразі маємо ще одне підтвердження.

Дані у відкритому доступі, тож будь хто, хто цікавиться порівняльною анатомією та еволюцією, може використати їх для власних досліджень.

А раніше ми розповідали про найдавніше виявлене щеня (як виявилося, не собаки, а ще вовка), а також про генетичні процеси, що супроводжують процес одомашнення собачих.

Джерело: Haines, E., Bailey, E., Nelson, J., Fenlon, L. R., & Suárez, R. (2023). Clade-specific forebrain cytoarchitectures of the extinct Tasmanian tiger. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America, 120(32), e2306516120. https://doi.org/10.1073/pnas.2306516120