Регіони вічної мерзлоти часто дають дослідникам унікальні біологічні зразки давніх форм життя, що дуже добре збереглися завдяки специфічним умовам. У більш теплих регіонах зазвичай зберігаються лише кістки та зуби, і, можливо, відбитки тіл. Нещодавно у Якутії було знайдено щеня у вкрай гарному стані – навіть “вуса” збереглися неушкодженими. Знахідка датована 18 тис. років тому. Відомо, що це був двомісячний самець. Йому дали ім’я Догор, що з якутської означає друг. Англійською це звучить подібно до “Dog or…”. Що є натяком на інтригу, адже дослідники не могли визначитися, чи було це щеня вовком або собакою.
Час доместикації собак оцінюють між 40 та 20 тис. років тому (імовірніше, ближче до 40). Аналіз ДНК робили у Шведському центрі палеогенетики, де є найбільша база геному собачих. Проте, перша спроба аналізу не дала однозначної відповіді, що вкрай здивувало дослідників. При цьому завдяки гарному стану знахідки, його ДНК була прочитана повністю та у подвійному обсязі. Учені казали, що вирішення цієї загадки можуть дати подальші тести. Тоді ми знатимемо, чи Догор був ранньою собакою, чи представником перехідних форм або ж якимось унікальним різновидом давніх вовків.
З моменту першої публікації цього запису у 2019 році дослідники змогли проаналізувати давню ДНК ретельніше і дійшли висновку, що Догор таки був вовком. Але змінювати ім’я, певно, не будуть 🙂
Разом із Догором було проаналізовано 72 стародавні геноми вовків датованих до 100 000 років тому з Європи, Сибіру та Північної Америки. Дослідники встановили, що популяції вовків пізнього плейстоцену були досить спорідненими. Крім цього, було виявлено ген, мутація якого інтенсивно відбувалася 40-30 тис. років тому, – IFT88. Сучасна його версія притаманна як собакам, так і вовкам. Він залучений до розвитку лицевого черепа та морди. В людини дефекти цього гену пов’язані з формуванням розщепленого піднебіння. Автори припускають, що описана мутація обумовлювала зміни структури морди та щелеп, що пов’язано зі зміною їжі (переходом до полювання на інші види). Проте, це неточно.
Собаки загалом мають більш тісний родинний зв’язок зі стародавніми вовками східної, ніж західної Євразії, що свідчить про процес приручення на сході материка. У той же час жодна з проаналізованих популяцій вовків не підходить під предкову для собак, тож встановлення точного регіону доместикації вовків ще попереду.
Залишити відповідь