Коти – давні еволюційні компаньони людини. Вважається, що їхня допомога була критично важливою для захисту врожаю від шкідників, у першу чергу гризунів. Наразі домашні коти мешкають всюди, де мешкає людина, за виключенням Антарктиди. Процес доместикації котів вивчений непогано, але учені за допомогою молекулярно-біологічних методів прояснили деякі нюанси.

Для цього було проведено порівняння структури ДНК давніх та сучасних котів, віковий діапазон аналізу охоплював 9000 років. Головним питанням дослідників було, наскільки одомашнення змінило структуру геному, а також морфологічні характеристики тварин.

Виявилося, що у порівнянні з, наприклад, собаками, гени котів та їхній фенотип тривалий час майже не змінювалися. Аналіз маркерів забарвлення хутра виявив, що їхня варіабельність значно зростає лише після Середньовічча. Вочевидь, до цього направлений відбір для формування декоративних різновидів не проводився.

Вихідні форми диких котів були строкатими – tabby. Але форми цієї строкатості трохи змінилися. Початковий варіант був типу тигровий (mackerel), це підтверджується структурою генів та давньоєгипетськими зображеннями. Ключовим геном, який контролює характер строкатості, є Taqpep. Починаючи з часі Османської імперії в ньому реєструється мутація, яка призводить до більш плямистої строкатості (blotched), яка поступово поширилася, і зараз притаманна багатьом домашнім котам.

У цілому дослідники зазначають, що доместикація котів була складним процесом, що складався з різних, відставлених у часі подій. Ще маємо, що продовжувати вивчати.

Джерело: Ottoni, C., Van Neer, W., De Cupere, B. et al. The palaeogenetics of cat dispersal in the ancient world. Nat Ecol Evol 1, 0139 (2017). https://doi.org/10.1038/s41559-017-0139