Частина I: Розкопуючи «перший сон» – історичні свідчення

Історія людського сну, як виявляється, не є лінійною та незмінною. Сучасне уявлення про ідеальний нічний відпочинок як про єдиний, безперервний восьмигодинний блок є напрочуд новим явищем. Протягом тисячоліть людство жило за зовсім іншим ритмом, практикуючи те, що сьогодні називають сегментованим або двофазним сном. Ця практика була настільки глибоко вкорінена в культурі, що її зникнення стало одним із найбільш непомітних, але водночас глибоких наслідків індустріальної епохи. Ця частина звіту досліджує величезний масив історичних доказів, що підтверджують існування сегментованого сну, розкриваючи не лише його поширеність, але й культурне значення та реалії доіндустріальної ночі.

Історичні документи містять численні згадки про двофазний сон (джерело).

1.1 Випадкове відкриття: подорож історика в ніч

Фундаментальне відкриття сегментованого сну для сучасної науки належить історику Роджеру Екірху, професору Технологічного інституту Вірджинії. Його подорож у цю забуту царину людського досвіду почалася несподівано, під час роботи над книгою At Day’s Close: Night in Times Past («Наприкінці дня: ніч у минулі часи»). Протягом шістнадцяти років Екірх ретельно вивчав аспекти життя після заходу сонця, сферу, яку історики здебільшого ігнорували.

Ключовий момент стався, коли Екірх аналізував судовий протокол 1699 року. У свідченнях дев’ятирічної дівчинки на ім’я Джейн Роуленд він натрапив на дивну фразу: вона згадувала, що прокинулася після свого «першого сну». Спочатку історик не надав цьому великого значення, але фраза не давала йому спокою. Логіка була невблаганною: якщо існує «перший сон», то має бути і другий. Це просте запитання стало поштовхом до масштабного дослідження, яке змінило наше розуміння історії сну.

Екірх занурився в архіви, і його методологія була вичерпною. Він проаналізував понад 500 першоджерел, згодом збільшивши цю кількість до понад 2000 документів. Його джерельна база охоплювала щоденники, судові записи, медичні трактати, літературні твори, листи та п’єси, що дозволило створити багату та багатошарову картину нічного життя минулого. Його праця була визнана «тріумфом соціальної історії», оскільки вона пролила світло на аспект повсякденного життя, який до того часу залишався в тіні. Те, що він виявив, було не просто цікавим фактом, а цілим культурним феноменом: сон, розділений на дві частини, був нормою, а не винятком.

1.2 Лексикон втраченого сну: поширена мова двофазного сну

Одним із найпереконливіших доказів поширеності сегментованого сну є його глибоке коріння в мові та літературі доіндустріальної епохи. Екірх виявив, що терміни «перший сон» та «другий сон» були не рідкісними згадками, а загальновживаними поняттями, які не потребували пояснень для тогочасних читачів.

• В англійській мові: Згадки про «перший сон» можна знайти у канонічних творах англійської літератури. Наприклад, Джеффрі Чосер використовує цей термін у своїх «Кентерберійських оповідях» (приблизно 1387–1400 роки). Вільям Болдуїн описує це явище в сатиричній повісті «Бережись кота» (1561), яку дехто вважає першим англійським романом. Навіть народна творчість відображала цю реальність. Старовинна балада «Старий Робін з Портінгейла» містить рядки: «І коли прокинешся після першого сну, тобі приготують гарячий напій…».
• Європейські паралелі: Ця практика не була унікальною для Англії. У Франції вона була відома як premier somme («перший сон»), а в Італії — primo sonno. Така лінгвістична одностайність у різних європейських культурах свідчить про те, що сегментований сон був спільним, глибоко вкоріненим культурним досвідом, а не місцевою особливістю.

Поширеність цих термінів у різноманітних документах підкреслює, наскільки звичним було це явище. Екірх знаходив згадки про двофазний сон у медичних підручниках, філософських працях, газетних статтях, особистих листах і щоденниках. Це свідчить про те, що концепція була частиною повсякденного життя, а не просто літературним прийомом. Люди не просто спали у два етапи; вони думали про свій сон і говорили про нього в цих термінах. Таким чином, історичні свідчення — це не просто розрізнені анекдоти, а цілісна, крос-культурна та багатошарова система доказів. Це перетворює уявлення про «нормальний сон» з біологічної константи на культурний та історичний конструкт. Те, що сьогодні ми можемо діагностувати як розлад сну, колись було звичайним і очікуваним ритмом ночі.

1.3 «Варта»: проміжок життя, а не ознака хвороби

Ключовим аспектом, що відрізняє історичний сегментований сон від сучасного безсоння, є ставлення до періоду неспання між двома снами. Цей проміжок, що тривав від однієї до двох годин і іноді називався «вартою» (the watch), не сприймався як патологія чи причина для занепокоєння. Навпаки, це був цінний і продуктивний час, інтегрований у нічний розпорядок.

Люди використовували цю тиху годину для найрізноманітніших занять, які були неможливі або недоречні вдень:

• Роздуми та духовність: Для багатьох це був час для внутрішнього життя. Люди молилися, і в XV столітті навіть існували спеціальні молитовники з молитвами, призначеними саме для цих годин. Це був унікальний проміжок для самоаналізу та рефлексії, що, за словами Екірха, надавав «безпрецедентну свободу для дослідження власної індивідуальності» та сприяв «посиленій самосвідомості».
• Продуктивність та навчання: Один англійський лікар того часу писав, що перерва між двома снами є оптимальним часом для читання та навчання. Люди читали, писали листи, записували свої сни або просто планували наступний день у тиші та спокої.
• Соціалізація та домашні справи: Не всі проводили цей час на самоті. Люди могли тихо розмовляти з тим, хто спав поруч, курити тютюн, доглядати за вогнем у печі або навіть відвідувати сусідів, якщо ті також не спали.
• Інтимність: Цей період вважався ідеальним часом для подружньої близькості. Французький лікар XVI століття Лоран Жубер стверджував, що представники робітничого класу були більш плідними, оскільки займалися сексом саме «після першого сну». Він вважав, що в цей час партнери вже відпочили від денної праці, були розслаблені й могли «отримати більше задоволення» та «робити це краще». Темрява та тиша створювали «інтимну атмосферу», в якій загострювалися слух, дотик та нюх, що сприяло емоційній та фізичній близькості.

Цей проміжок нічного неспання був унікальним психологічним простором, який практично зник у сучасному світі. Це був не просто час без сну, а особливий стан свідомості — спокійної, рефлексивної бадьорості, що відрізнявся як від денної метушні, так і від несвідомості сну. Втрата цього інтервалу означає не лише зміну патернів сну, а й зникнення специфічного стану людської свідомості, який сучасне життя з його бінарною логікою «робота/відпочинок» більше не передбачає.

1.4 За межами Заходу: глобальний людський патерн

Феномен сегментованого сну не був виключно європейською чи західною особливістю. Дослідження Екірха та інших антропологів виявили переконливі докази існування подібних патернів сну в доіндустріальних, не-західних культурах по всьому світу. Ця глобальна поширеність є потужним аргументом на користь того, що сегментований сон може бути природним, біологічно зумовленим патерном сну людини за відсутності штучного освітлення.

Докази були знайдені на різних континентах, що свідчить про універсальність цього явища:

• Латинська Америка: Французький священик Андре Теве, подорожуючи до Ріо-де-Жанейро в 1555 році, зазначав, що індіанці тупінамба їли, коли відчували голод, «навіть уночі після свого першого сну вони вставали, щоб поїсти, а потім поверталися спати». Британський антрополог у 1895 році писав про народ вулва в Центральній Америці, що чоловіки часто збиралися біля вогнища після першого сну, щоб поспілкуватися.
• Африка: Етнографічні дослідження показали, що народи тів у центральній Нігерії, а також асанте і фанте на узбережжі Західної Африки мали у своїх мовах терміни, що відповідали «першому» та «другому» сну. Спостереження за народом г/ві в пустелі Калахарі показали, що їхні табори ніколи не спали всю ніч безперервно; завжди хтось був активним, підтримуючи вогонь, доглядаючи за дитиною або просто спостерігаючи за околицями.
• Близький Схід та Азія: На початку XIX століття повідомлялося, що жителі Маската, столиці Оману, лягали спати рано, і їхній «перший сон», як правило, закінчувався до півночі. Докази існування цієї практики також були знайдені в Південній та Південно-Східній Азії, а також в Австралії.

Український контекст та непрямі свідчення

Хоча прямих письмових джерел, що дослівно описують «перший» та «другий» сон на території сучасної України, наразі не знайдено, потужний масив непрямих доказів та історичний контекст дозволяють з високою ймовірністю припустити, що ця практика була поширена і тут. Українські землі, будучи невід’ємною частиною європейського культурного та релігійного простору, навряд чи могли уникнути настільки фундаментального патерну побуту.

Аналіз українських етнографічних джерел та способу життя селянства доіндустріальної епохи виявляє кілька ключових аспектів, що вказують на існування сегментованого сну:

• Спосіб життя, зумовлений природою: До поширення штучного освітлення селяни жили за сонячним циклом. Вони лягали спати рано, невдовзі після заходу сонця, і прокидалися до світанку для важкої праці. Такий графік природно створює умови для нічного пробудження після перших кількох годин сну.
• Нічні ритуали та соціальна активність: Етнографи фіксували звичаї, що вимагали активності посеред ночі. Наприклад, напередодні Водохреща було прийнято набирати воду опівночі, що вимагало свідомого пробудження. Існували також згадки про те, як господар міг піти вночі до сусідів, щоб домовитися про спільну роботу (толоку) на наступний день.
• “Досвітки” та “Вечорниці”: Хоча це переважно молодіжні зібрання, вони показують, що ніч не була часом виключно для безперервного сну, а передбачала періоди соціальної активності.

Відсутність прямих записів, імовірно, пояснюється тим, що для тогочасних літописців та етнографів такий патерн сну був настільки буденним, що не вважався вартим окремої згадки.

Спільним знаменником для всіх цих різноманітних культур, віддалених одна від одної географічно та культурно, була відсутність повсюдного штучного освітлення. Це дозволяє припустити, що сегментований сон є типовою реакцією людського організму на природний цикл світла і темряви. Таким чином, історичні докази виходять за межі анекдотичних згадок і формують послідовну, крос-культурну картину, що підтверджує: двофазний сон був глобальним людським досвідом.

1.5 Сувора реальність: небезпеки та дискомфорт доіндустріальної ночі

Щоб уникнути ідеалізації минулого, важливо представити збалансовану картину. Дослідження самого Екірха переконливо доводять, що доіндустріальна ніч, попри продуктивну «варту», була далекою від романтичного ідеалу спокійного сну в тиші та гармонії з природою. Для більшості людей ніч була часом тривоги, дискомфорту та реальних небезпек.

Всеохоплююча темрява та страх. Штучне освітлення було розкішшю. Свічки з воску були надзвичайно дорогими, а дешевші сальні свічки давали слабке, мерехтливе світло, коптили і погано пахли. Більшість будинків уночі поринала в майже повну темряву. Люди змушені були пересуватися по пам’яті, знаючи точну кількість сходинок у своєму домі. Ця темрява породжувала глибоко вкорінені страхи:

• Страх злочину: Ніч була часом злодіїв, грабіжників та вбивць. Міська варта була часто неефективною, і люди боялися виходити на вулицю після настання темряви.
• Страх пожежі: Використання відкритого вогню для освітлення та обігріву створювало постійну загрозу пожежі, яка могла легко знищити дерев’яні будівлі.
• Страх надприродного: Темрява була царством демонів, привидів та інших надприродних сил. Люди вірили, що злі духи виходять на полювання після заходу сонця, і використовували амулети та молитви для захисту. Захід сонця рідко сприймався як щось прекрасне; частіше він викликав тривогу, сповіщаючи про наближення небезпечної пори.

Незручні умови для сну. Сам процес сну також був далеким від комфорту:

• Тіснота та відсутність приватності: Ліжка були дорогим майном, тому часто вся родина — батьки, діти, слуги, а іноді й гості — спала в одному ліжку. Приватність була привілеєм найбагатших і стала цінністю значно пізніше.
• Бруд та паразити: Перед сном родини часто влаштовували «полювання» на бліх та клопів у меблях та постелі. Воші були постійною проблемою. У деяких регіонах люди спали на земляних підлогах, посипаних соломою, часто в одному приміщенні з худобою, терплячи відповідні запахи та звуки.
• Шум та переривання: Тонкі стіни, відсутність штор на вікнах, гавкіт собак, крики тварин, шум від сусідів та міської варти — все це робило ніч галасливою. Сон часто переривався зовнішніми факторами, а не лише внутрішнім біологічним годинником.

Отже, хоча сегментований сон був природним біологічним патерном, він відбувався на тлі постійного дискомфорту та стресу. Це розуміння дозволяє уникнути романтизації минулого і побачити, що сучасне прагнення до безперервного, глибокого сну є також реакцією на історичні умови, в яких спокійний відпочинок був рідкісною розкішшю.

Частина II: Біологічний проєкт – наукове підтвердження

Історичні свідчення, якими б численними вони не були, залишали відкритим питання: чи був сегментований сон лише культурною звичкою, чи він мав глибше, біологічне коріння? Відповідь на це питання прийшла з несподіваного боку — з лабораторії сучасної хронобіології. Ключовий експеримент, проведений наприкінці XX століття, не лише підтвердив історичні дані, але й розкрив гормональні механізми, що лежать в основі цього природного патерну сну. Ця частина звіту переходить від історичного «що» до наукового «як» і «чому», детально розглядаючи біологічний проєкт, що керує ритмами нашої ночі.

2.1 Знаковий експеримент NIMH: відтворення доісторичного сну

У той час як Роджер Екірх розкопував докази в архівах, в Національному інституті психічного здоров’я США (NIMH), психіатр і вчений-сомнолог доктор Томас Вер (Thomas Wehr) проводив експеримент, який мав на меті дослідити, як людський сон реагує на природні світлові цикли. Його метою було, по суті, відтворити «доісторичні» умови сну, позбавивши людей впливу штучного освітлення.

Експеримент, проведений на початку 1990-х років, був елегантним за своєю суттю:

• Методологія: Групу здорових чоловіків-добровольців помістили в середовище, де вони були ізольовані від штучного світла. Протягом місяця їхній день був штучно скорочений до 10 годин світла (фотоперіод), а ніч подовжена до 14 годин повної темряви (скотоперіод). Це імітувало природні умови довгої зимової ночі.
• Вражаючий результат: У перші дні експерименту учасники спали дуже довго, в середньому по 11 годин, що, ймовірно, було компенсацією хронічного недосипання, накопиченого в сучасному житті. Однак до четвертого тижня їхній сон зазнав кардинальної трансформації. Він спонтанно і послідовно розділився на два чіткі сегменти. Учасники спали протягом 3–5 годин, потім прокидалися на 1–3 години, перебуваючи у стані спокійної бадьорості, після чого знову засинали на другий 3–5-годинний період.

Цей двофазний патерн сну, що виник в лабораторних умовах, був майже ідеальною копією того, що Екірх описував на основі історичних джерел. Це був момент прозріння. Експеримент Вера надав перше потужне наукове підтвердження того, що сегментований сон — це не просто культурна звичка чи артефакт минулого, а фундаментальна, біологічно запрограмована реакція людського організму на природний цикл довгої ночі. Це відкриття стало мостом між гуманітарною історією та природничою наукою, довівши, що розповіді наших предків мали під собою міцне фізіологічне підґрунтя.

2.2 Гормональний підпис сегментованого сну

Експеримент доктора Вера не лише відтворив поведінковий патерн сегментованого сну, але й дозволив зазирнути в його біохімічну основу. Вимірюючи рівні ключових гормонів, дослідники змогли ідентифікувати унікальний «гормональний підпис», що характеризує цей природний стан. Це пояснило, чому нічне пробудження наших предків так сильно відрізнялося від тривожного безсоння сучасної людини.

Мелатонін: гормон темряви.

• Функція: Мелатонін, що виробляється шишкоподібною залозою у відповідь на темряву, є головним сигналом для організму про настання ночі та необхідність сну. Його вироблення пригнічується світлом, особливо світлом синього спектра, яке випромінюють сучасні екрани та світлодіодні лампи.
• В експерименті: В умовах 14-годинної темряви організм учасників адаптувався, розширивши період секреції мелатоніну, щоб він охоплював майже весь темний час. Початок першого сну був чітко пов’язаний з початковим підйомом рівня мелатоніну. Це демонструє надзвичайну пластичність нашого внутрішнього годинника, який здатний гнучко підлаштовувати свої гормональні сигнали до тривалості ночі в навколишньому середовищі.

Пролактин: гормон спокійної бадьорості.

• Ключове відкриття: Найбільш дивовижним відкриттям Вера було вимірювання рівня пролактину. Вчені виявили, що концентрація цього гормону значно підвищувалася саме під час періоду нічного неспання між двома снами.
• Функція та значення: Пролактин — це гормон, який асоціюється з почуттям спокою, розслаблення та задоволення (наприклад, після статевого акту). Цей гормональний підпис надає дивовижне біологічне пояснення історичним описам «варти» як часу для спокійних роздумів, медитації та інтимної близькості. Це свідчить про те, що стан бадьорості, який відчували учасники експерименту (і, ймовірно, наші предки), мав зовсім іншу нейрохімічну якість, ніж сучасне безсоння, яке часто супроводжується тривогою та стресом (і, відповідно, підвищенням рівня кортизолу). Це не було тривожне крутіння в ліжку, а спокійний, медитативний стан.

Таким чином, зв’язок між історичними свідченнями та сучасною ендокринологією забезпечує потужне, міждисциплінарне підтвердження моделі сегментованого сну. Соціальні спостереження лікаря XVI століття знаходять пряме підтвердження в гормональних вимірах психіатра XX століття. Ця конвергенція доказів із настільки різних галузей робить загальну тезу надзвичайно переконливою.

2.3 Двопроцесна модель та неминучість сегментованого сну

Щоб зрозуміти, чому сегментований сон є природним результатом довгої ночі, можна звернутися до провідної наукової моделі регуляції сну — Двопроцесної моделі, розробленої Олександром Борбелі. Ця модель пояснює сон як взаємодію двох основних процесів.

• Процес S (Гомеостатичний привід): Це так званий «тиск сну». Він накопичується протягом усього періоду неспання — чим довше ви не спите, тим сильніше хочеться спати. Під час сну цей тиск розсіюється.
• Процес C (Циркадний ритм): Це внутрішній 24-годинний біологічний годинник, розташований у супрахіазматичному ядрі (СХЯ) гіпоталамуса. Він визначає періоди сонливості та бадьорості протягом доби, незалежно від того, скільки ви спали.

Застосовуючи цю модель до умов експерименту Вера, можна побачити, чому сегментація сну є логічним і передбачуваним наслідком:

1. Після денного неспання тиск сну (Процес S) є високим, що змушує людину заснути на початку 14-годинної ночі.
2. Протягом перших 4–5 годин сну цей тиск швидко розсіюється. Людина вже значною мірою «виспалася» з точки зору гомеостатичної потреби.
3. Однак циркадний ритм (Процес C) все ще посилає потужний сигнал про те, що зараз ніч і час для сну. Сигнал до остаточного пробудження надійде лише через багато годин.
4. Виникає «вікно», в якому тиск сну вже низький, але циркадний сигнал до сну все ще сильний. У цей момент організм переходить у стан природного пробудження з низьким рівнем збудження.
5. Протягом години-двох неспання тиск сну знову трохи накопичується, і оскільки циркадний сигнал до сну все ще діє, людина легко засинає на другий сеанс сну, який триває до ранку.

Ця модель демонструє, що сегментований сон не є аномалією, а скоріше математично передбачуваним результатом взаємодії двох фундаментальних біологічних процесів в умовах довгої ночі. Це ще раз підкреслює, що наш сучасний монофазний сон не є єдиним можливим або «правильним» станом, а лише специфічною адаптацією до нашого поточного, насиченого світлом середовища.

Частина III: Велика консолідація – як сучасність стерла цикл сну

Якщо сегментований сон був настільки поширеним і біологічно природним, чому він практично зник із західної культури? Перехід до сучасного, монофазного (однофазного) сну не був повільним, природним еволюційним процесом. Це була швидка й кардинальна трансформація, що відбулася протягом лише кількох століть — мить в історії людства. Ця зміна була викликана двома потужними силами, що визначили сучасну епоху: технологічною революцією у вигляді штучного освітлення та соціально-економічним тиском індустріального капіталізму.

Сучасна Україна, на жаль, знову повернулася до розділеного нічного сну — тепер уже не через культурні звичаї, а через часті повітряні тривоги, обстріли та інші стресові події ночі. Примусові пробудження, що розривають нічний відпочинок на кілька частин, створюють ситуацію, коли мільйони людей змушені існувати у стані хронічного дефіциту сну, що впливає на фізичне й психічне здоров’я. Дослідники порівнюють цей феномен із сегментованим сном минулих століть, знаходячи як подібності, так і принципові відмінності. З одного боку, і в минулому нічні пробудження нерідко були пов’язані з потребою пильнувати — охороняти дім, стежити за вогнем чи відганяти хижаків. Так само сучасні сирени та інші сигнали тривоги активують еволюційний механізм пильності, запускаючи захисну реакцію організму. З іншого боку, сучасна ситуація кардинально відрізняється: пробудження відбуваються раптово й примусово, супроводжуються потужним стресом, різким викидом гормонів і необхідністю негайного укриття. Додатково на якість сну впливають штучне світло в укриттях і непередбачувана тривалість самих тривог, що ускладнює відновлення ритму й повернення до глибоких фаз сну.

У цьому контексті особливо важливою стає підтримка наукових і практичних проєктів, які отримують фінансування в рамках спеціальних грантових програм для вивчення та подолання наслідків порушеного сну. Такі програми відкривають можливості для пошуку рішень, що допоможуть українцям краще адаптуватися до фрагментованого сну: від психологічної підтримки й розробки рекомендацій щодо сну до впровадження технологій, які мінімізують стрес від нічних пробуджень. Досвід історії може підказати несподівані підходи для сучасних викликів, якщо його осмислено та творчо застосовувати.

Одним з проєктів в даному напрямку є “Взаємодія між ГАМКА рецепторами та ASIC каналами у якості новітньої молекулярної мішені для терапії стрес індукованої інсомнії”, що фінансується грантом НФДУ №2023.03/0181 та виконується у Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України.

Індустріалізація та штучне світло назавжди змінили ніч (джерело)

3.1 Вторгнення світла: перепроєктування людської ночі

Найбільш фундаментальним фактором, що змінив наш сон, було приборкання ночі за допомогою штучного світла. Промислова революція принесла з собою спочатку газове освітлення наприкінці XVIII — на початку XIX століття, а згодом — електричну лампу розжарювання, яка назавжди змінила людське середовище.

Цей технологічний прорив мав глибокі біологічні наслідки, фактично «перепроєктувавши» наш внутрішній годинник:

• Пригнічення мелатоніну: Штучне світло, особливо світло синього спектра, яке інтенсивно випромінюють сучасні екрани смартфонів, комп’ютерів, телевізорів та світлодіодні лампи, є потужним інгібітором вироблення мелатоніну. Вплив яскравого світла у вечірні години обманює мозок, змушуючи його думати, що все ще день. Це затримує надходження гормонального сигналу про необхідність сну, штучно подовжуючи період бадьорості.
• Циркадний зсув: Постійний вплив вечірнього світла примусово «перезавантажує» наш циркадний ритм, зміщуючи природний час засинання на пізніші години. Це створює розрив між нашим внутрішнім біологічним годинником і природним сонячним циклом. Це явище, яке сьогодні називають «світловим забрудненням», інтенсивно впливає на біологічні процеси в організмі людини, порушуючи її природні ритми.

Таким чином, штучне світло дозволило людям залишатися активними довго після заходу сонця, і лягати спати одразу стало необов’язково. Ніч перестала бути часом, відведеним виключно для сну, і перетворилася на продовження дня.

3.2 Тиранія годинника: індустріальний капіталізм та ефективний сплячий

Паралельно з технологічною революцією відбувалася революція економічна. Виникнення фабрик та індустріального капіталізму породило нове ставлення до часу, де головною цінністю стала продуктивність.

• Новий робочий графік: Фабрична праця вимагала суворої пунктуальності та довгих, безперервних робочих годин. Робітники, включаючи чоловіків, жінок і дітей, часто працювали по 10–14 годин на день, шість днів на тиждень. У такому графіку просто не було місця для спокійної 1–2-годинної «варти» посеред ночі. Сон необхідно було стиснути в єдиний, максимально ефективний блок, щоб забезпечити відновлення сил для наступного виснажливого робочого дня.
• Ніч як новий простір для діяльності: Водночас покращене вуличне освітлення зробило міста безпечнішими та доступнішими вночі. Це сприяло розквіту нічного життя: кав’ярні, які працювали всю ніч, театри, опери, гральні клуби та інші розваги стали доступними для ширших верств населення. Ніч перестала бути часом виключно для відпочинку і перетворилася на час для легітимної соціальної та економічної активності, що ще більше скорочувало час, відведений на сон.

Отже, перехід до монофазного сну не був м’якою еволюцією, а швидкою та примусовою адаптацією, зумовленою подвійним тиском: технологічним (світло), що біологічно змушував до змін, та економічним (капіталізм), що соціально та економічно вимагав цих змін. Наш сучасний патерн сну є продуктом масштабного, відносно недавнього та все ще триваючого соціального експерименту, а не поверненням до якоїсь «більш досконалої» форми сну.

3.3 Культурний та медичний ребрендинг: народження безсоння

Коли консолідований сон став економічною та соціальною нормою, почали змінюватися і культурні уявлення. Здатність спати всю ніч безперервно стала ознакою дисципліни, здоров’я та ефективності. Водночас сегментований сон, який колись був нормою, почав сприйматися як ознака лінощів, неробства або навіть хвороби.

Цей культурний зсув знайшов своє відображення і в медицині. До кінця XIX століття медична література почала висловлювати занепокоєння щодо сегментованого сну. Те, що століттями було природним патерном, було перейменовано та переосмислено як медична проблема — «безсоння» (insomnia). Пробудження посеред ночі перестало бути частиною нормального людського досвіду і перетворилося на розлад, який потрібно було лікувати.

Цей процес медикалізації нічного пробудження створив самопідтримуваний цикл тривоги та безсоння, який продовжує діяти і сьогодні. Коли природна біологічна схильність до сегментованого сну проявляється в сучасної людини, культурні та медичні норми маркують це як «розлад». Людина, яка переживає таке пробудження, починає сприймати його як проблему, що викликає тривогу та фрустрацію («Чому я не можу спати, як нормальна людина?»). Ця тривога є фізіологічно збуджуючим фактором (вивільняючи гормони стресу, такі як кортизол), що, у свою чергу, ускладнює повторне засинання. Ця складність підсилює переконання людини в тому, що вона має розлад. Таким чином, культурний ребрендинг «варти» як «безсоння» сам по собі стає прямою причиною страждань, пов’язаних із ним.

Частина IV: Відлуння минулого – сегментований сон у XXI столітті

Історичні та наукові знання про сегментований сон — це не просто цікавий факт з минулого. Вони мають глибокі та практичні наслідки для сучасної людини, особливо для мільйонів людей, які страждають від розладів сну. Розуміння нашого природного біологічного спадку дозволяє по-новому поглянути на проблеми зі сном, переосмислити саме поняття «норми» та розробити більш ефективні, немедикаментозні стратегії для покращення якості життя. Ця заключна частина звіту переносить знання про сегментований сон у сучасний контекст, досліджуючи його значення для здоров’я та пропонуючи практичні рекомендації.

4.1 Переосмислення «безсоння серед ночі»

Найважливішим наслідком відкриття сегментованого сну є радикально новий погляд на так зване «безсоння серед ночі» або «безсоння підтримки сну» (труднощі із збереженням стану сну). За оцінками, від цього розладу страждає до 30% дорослого населення. Для багатьох із цих людей їхній досвід може бути не патологією, а проявом атавістичного, двофазного патерну сну, що пробивається крізь нашарування сучасного життя.

Саме знання про це може мати терапевтичний ефект. Численні джерела зазначають, що усвідомлення того, що нічне пробудження є історично та біологічно нормальним явищем, може значно зменшити тривогу та тиск, пов’язані з ним. Часто саме панічна реакція на пробудження («О ні, я знову не сплю, завтра буде жахливий день!») є головним фактором, що заважає повернутися до сну. Проблема полягає не в самому факті пробудження, а в його негативній інтерпретації.

Практичне застосування цього знання полягає в тому, щоб перестати боротися з пробудженням і натомість перетворити його на свою власну «сучасну варту». Це означає прийняти цей період неспання і використовувати його для тихих, спокійних, нестимулюючих занять, як це робили наші предки, доки сонливість не повернеться природним шляхом.

4.2 Наслідки для здоров’я примусової консолідації та циркадного зсуву

Сучасна культура сну, що вимагає одного консолідованого блоку і водночас руйнує його за допомогою штучного світла, має серйозні наслідки для здоров’я. Цей розрив між нашою біологією та сучасним способом життя є одним із факторів, що сприяють епідемії хронічних захворювань.

• Метаболічний та гормональний дисбаланс: Недосипання та порушення циркадних ритмів впливають на гормони, що регулюють апетит. Рівень лептину (гормону «ситості») знижується, а рівень греліну (гормону «голоду») підвищується. Це призводить до посилення апетиту, тяги до нездорової їжі та підвищеного ризику розвитку ожиріння та діабету 2-го типу.
• Психічне та когнітивне здоров’я: Хронічний поганий сон тісно пов’язаний з депресією та тривожними розладами. Навіть одна безсонна ніч може призвести до накопичення в мозку бета-амілоїдних білків — тих самих, що асоціюються з хворобою Альцгеймера. Нестача сну погіршує когнітивні функції, пам’ять, увагу та здатність приймати рішення.
• Загальний стан здоров’я: Недостатній сон ослаблює імунну систему, підвищує ризик серцево-судинних захворювань, інсульту та високого кров’яного тиску. Мозок використовує час сну для відновлення пошкоджених протягом дня молекул ДНК; порушення цього процесу може призвести до накопичення пошкоджень та розвитку різноманітних захворювань.

Таким чином, сучасний тиск, що змушує нас відповідати ідеалу єдиного, консолідованого сну, може бути не лише психологічно обтяжливим, але й шкідливим для фізичного здоров’я. Найбільша шкода, можливо, походить від психологічної тривоги, що виникає через невідповідність нашої біології культурним очікуванням.

4.3 Практичні стратегії для примирення з нашими природними ритмами

Покращення сучасного сну — це не стільки пошук чарівної пігулки, скільки створення середовища та поведінкових звичок, що поважають нашу еволюційну біологію. Оскільки основною причиною відходу від сегментованого сну було впровадження штучного світла, то й найефективніші рішення лежать у сфері управління світлом та поведінкою.

• Світлова гігієна: Це найважливіше втручання. Воно полягає в тому, щоб отримувати яскраве світло вранці для «запуску» циркадного ритму і, що найголовніше, мінімізувати вплив яскравого світла, особливо синього, за кілька годин до сну. Це означає приглушене, тепле освітлення ввечері та відмову від використання смартфонів, планшетів і комп’ютерів безпосередньо перед сном.
• Практика «сучасної варти»: Для тих, хто прокидається вночі, наступний підхід, заснований на історичній моделі, може бути корисним:
  • Що робити: Якщо ви не можете заснути протягом 15–20 хвилин, встаньте з ліжка. Перейдіть до іншої кімнати з дуже тьмяним, теплим світлом. Займіться чимось розслаблюючим: почитайте паперову книгу, послухайте спокійну музику, помедитуйте. Повертайтеся в ліжко лише тоді, коли знову відчуєте сонливість. Це допоможе вашому мозку асоціювати ліжко зі сном, а не з тривожним неспанням.
  • Чого не робити: Не дивіться на годинник. Не беріть до рук смартфон. Не вмикайте яскраве світло. Не починайте працювати чи думати про проблеми. Ці дії є стимулюючими та лише посилюють тривогу.
• Роль денного сну (сієсти): Іншою формою двофазного сну є довгий нічний сон плюс короткий денний. Дослідження показують, що короткий денний сон (20–30 хвилин) може значно покращити когнітивні функції та зменшити сонливість. Для деяких людей це може бути ефективним способом узгодити свій графік із природним спадом бадьорості в середині дня.

Сфера	Модель «Безсоння» (Сучасний цикл тривоги)	Модель «Варта» (Історичний цикл прийняття)
Сприйняття	“Це розлад. Я ненормальний. Я не зможу функціонувати завтра.”	“Це природний патерн. Мій організм робить те, що робив тисячоліттями.”
Емоційна реакція	Тривога, фрустрація, паніка, злість.	Прийняття, спокій, цікавість.
Поведінка/Діяльність	Крутіння в ліжку, спостереження за годинником, використання смартфона, спроби “змусити” себе заснути.	Встати з ліжка, тихе читання при тьмяному світлі, медитація, слухання спокійної музики.
Фізіологічний стан	Високий рівень кортизолу, підвищене серцебиття, стан “бий або біжи”, високе збудження.	Імовірно, високий рівень пролактину, низький рівень кортизолу, стан розслаблення, низьке збудження.
Ймовірний результат	Тривале неспання, посилення тривоги, негативне асоціювання ліжка з безсонням.	М’яке, природне повернення до сну, зменшення тривоги щодо майбутніх пробуджень.

Висновок: Примирення з нашими природними ритмами

Отже, чи має історія про двофазний сон наукове підґрунтя? Відповідь однозначна: так. Це не міф, не казка і не анекдот, а добре задокументована історична реальність, що має міцне біологічне та наукове підтвердження. Аналіз показує, що сегментований сон був нормою для людства протягом тисячоліть, що підтверджується величезним масивом історичних, літературних та етнографічних джерел з усього світу.

Наукові дослідження, зокрема знаковий експеримент доктора Томаса Вера, не лише підтвердили цю історичну реальність, але й розкрили її фізіологічні механізми. Виявилося, що в умовах природного циклу світла і темряви людський організм спонтанно повертається до двофазного патерну сну, керованого гормональними змінами, зокрема розширеною секрецією мелатоніну та підвищенням рівня пролактину під час нічного пробудження. Це свідчить про те, що наш сучасний, консолідований монофазний сон є справжньою історичною та біологічною аномалією — недавньою, і в багатьох аспектах стресовою, адаптацією до технологічних та соціальних змін, принесених індустріальною епохою.

Найважливіший висновок цього аналізу полягає в тому, що розуміння нашого еволюційного минулого та пластичності нашої власної біології може стати потужним інструментом для покращення якості життя сьогодні. Для мільйонів людей, які страждають від безсоння, усвідомлення того, що їхнє нічне пробудження може бути відлунням природного ритму, а не ознакою хвороби, здатне саме по собі зменшити тривогу, яка є головною перешкодою для сну.

Замість того, щоб боротися з нашою природою, ми можемо навчитися з нею співпрацювати. Це означає свідоме управління світловим середовищем, створення ритуалів, що сприяють розслабленню, та, найголовніше, зміну нашого ставлення до сну — від жорсткого прагнення до недосяжного ідеалу до гнучкого прийняття природних ритмів нашого тіла. Примирившись із втраченим ритмом ночі, ми можемо знайти шлях до більш спокійного та здорового сну в сучасному світі.

Публікація створена за підтримки грантового проєкту “Взаємодія між ГАМКА рецепторами та ASIC каналами у якості новітньої молекулярної мішені для терапії стрес індукованої інсомнії”, що фінансується Національним Фондом Досліджень України №2023.03/0181 та виконується у Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України. Про цей проєкт ми вже писали раніше. І про те, як біологи з хіміками розробляють нові молекули.

Матеріал вперше опублікований на blacknick.info