Вивчаючи поведінку людей, учені не лише спостерігають за піддослідними чи проводять з ними експерименти, а й використовують лабораторних тварин в якості модельних об’єктів. Незважаючи на те, що лабораторні тварини є непоганими моделями поведінки та функціювання нервової системи людини, не слід забувати, що ми не миші. І пряме перенесення результатів на людську психологію не завжди коректне.

Описаний експеримент є справжнім. Ось схема установки з оригінальної публікації 1986 року.

Проте, популярна інтерпретація результатів незадовільна.

Автори дійсно створили унікальну унікальну та цікаву експериментальну парадигму, в якій спостерігається стійкий розподіл соціальних ролей тварин. Проте, є ряд важливих зауважень.

Створена ситуація, коли за їжею треба пливти під водою, а в тому місці, де вона знаходиться, її не з’їси і треба повертатися в основну камеру, не часто зустрічається в природному середовищі. Тож, говорити про природний розподіл на експлуататорів та експлуатованих не приходиться.

За поведінковими стратегіями тварини справді розділилися на чотири групи, але не такі, як на рисунку. По перше, відбувся поділ на тих, хто навчився плисти до їжі і регулярно робив це, і тих, хто не плавав. Зрозуміло, що “не плавці” могли отримати їжу тільки відібравши її в когось. Частина таких тварин з цим не справлялася – вони розглядалися як ті, що не адаптувалися до експерименту. Інші ж атакували плавців і відбирали у них їжу. При цьому серед плавців також виділилися дві групи – одні (незалежні плавці) успішно протистояли агресії, інші ж (“постачальники”) були слабкішими і вимушено ділилися з агресорами.

В антропоморфних інтерпретаціях, як на наведеній вище картинці, часто агресори інтерпретуються як експлуататори, котрі змушують інших працювати на себе, типу вершина в ієрархії. Ми навіть не кажемо про фантазії на тему “рабам було дозволено харчуватися”. І це абсолютно невірна інтерпретація. Їжа є занадто значущим ресурсом, щоб в її добуванні залежати від інших. Не плавці по факту нездатні її добувати, а тому залежать лише від можливості відібрати її у плавців. Причому, не всім це вдається. Отже, найкрутіші в цій спільноті – незалежні плавці, адже вони здатні і добути їжу, і відстояти її від спроб вкрасти. А от інші змушені битися і розбиратися, хто крутіше. Слабші змушені плавати за їжею частіше. І що цікаво, глобально на їхній вазі це не позначилося. Якби ми змінили умови експерименту, щоб можна було поїсти поруч з їжею, не плавці виявилися б повністю в прольоті. Можливо, тоді б довелося конкурувати за час біля годівниці, і тоді знову незалежні плавці перемогли б.

Вищий рівень маркерів стресу у “агресорів” популярно пояснюється міфічним страхом втратити місце в ієрархії, тоді як фізіологічно коректнішим є пропоноване авторами пояснення – боязнь води та необхідність битися. Так що “рабовласники” по факту не такі вже й власники.

Крім оригінальної статті, можна подивитися документальний фільм на тему цього цікавого експерименту.

Є й інші популярні експерименти, популярна інтерпретація яких бажає кращого. Наприклад, “експеримент надії“.

Джерело: Colin, C., & Desor, D. (1986). Differenciations comportementales dans des groupes de rats soumis a une difficulte d’acces a la nourriture. Behavioural Processes, 13(1-2), 85–100. doi:10.1016/0376-6357(86)90019-7