Однією з стратегій збереження біорізноманіття нашої планети є утримування представників видів, що під загрозою зникнення, у зоопарках або подібних установах та подальної реінтродукції їх у природні екосистеми. Однією із проблем, які при цьому виникають, є збереження соціальної поведінки, яка у чималій мірі передається від покоління в покоління. Дослідники проаналізували структуру звуків, якими обмінюються пуерториканські папуги (Amazona vittata) у природі та неволі.
Виявилося, що структура їхньої “мови” дещо відмінна. Іншими словами, папуги відокремлених популяцій трохи змінили структуру сигналів, ніби розробивши власний діалект. Це відбулося у за порівняно невеликий термін – кілька десятиліть. Цікаво, що коли певного папугу перенести до іншої популяції, він з часом видозмінює свої звуки, адаптуючись до місцевої говірки.
Дослідники зазначають, що різниця у діалектах може істотно впливати на ефективність інтродукції та навіть бути репродуктивним бар’єром, призводячи до розділення популяції на іхольовані частини. Як і люди, молоді птахи краще вчаться новинкам. Натомість, дорослі не сильно бажають вчитися, вони радше більше зависають із тими, хто з ними однієї мови. Тож, перед переміщенням тварин з неволі у природу, потрібно забезпечити можливість попередньої адаптації до нового діалекту.
Залишити відповідь