Щодня ми приймаємо величезну кількість рішень. Значна частина з них ґрунтується на власних потребах як базового, біологічного так і соціального характеру. Приймаючи соціальні рішення, ми неодмінно враховуємо наше оточення, стан та характеристики інших людей. Приміром, якщо в нас є їжа, а поруч явно дуже голодна людина, природною поведінкою є поділитися. При цьому, те, що спонукає нас на такий вчинок, повинно активувати мозкові системи винагороди. Іншими словами, роблячи іншим приємність, ми відчуваємо приємність через таку дію. Це загальні слова, а от що при цьому відбувається в мозку – поки що загадка. Її спробували вирішити дослідники з японського дослідницького інституту RIKEN.

Вони просканували головний мозок 36 добровольців, поки ті брали участь в тестуванні. В якості тесту пропонувалося щось на зразок “однорукого бандиту” (комп’ютерна версія грального автомату). Додатково можна було обрати одну з двох опцій, що могли збільшити отримувану винагороду. Такі модифікатори складалися з двох компонентів – один визначав величину “доплати”, а другий – її ймовірність. Тобто, деякі опції характеризували більшу за розміром, але менш ймовірну винагороду, інші навпаки – меншу, але вірогіднішу. В частині тестів такий бонус отримував не безпосередньо учасник, а обрана ним заздалегідь благодійна організація. 6000 йен вони отримували за участь як таку, а додатково могли вибрати від 2200 до 3800 для себе або 1000-2430 йен для благодійності (1000 JPY ~= 214 грн). Ідея дослідження була у визначенні особливостей роботи мозку, коли людина “заробляє” бонус для інших, а не для себе.

Аналіз роботи мозку виявив три стадії у процесі прийняття такого рішення.

На першому людина усвідомлює, що винагорода дістанеться “іншому”. Це пов’язано із активацією ділянки скронево-тім’яного сполучення правої півкулі та дорзолатеральної префронтальної кори лівої (на рисунку 1). Дані регіони залучені, зокрема, до уваги та соціальної взаємодії.

На другому відбувається оцінка величини такої винагороди та її впливу на результат, тут включається передня острівкова кора правої півкулі (insula, на рисунку 2). Ця ділянка, зокрема, пов’язана із емпатією – здатністю до емоційного співчуття.

Третій етап є власне прийняттям рішення, за це відповідає медіальна префронтальна кора (на рисунку 3).

Дослідники пішли далі та розділили піддослідних на дві групи – “просоціальні” та “егоїстичні” (на основі додаткового опитування). І виявилося, що описані нейрональні ланцюги активуються в представників цих груп по-різному. Навіть, якщо вони роблять схожий вибір. Ключова різниця виявилася на другому етапі – роботі острівкової кори. У просоціальних обстежуваних її активація корелювала із відчуттям розміру винагороди, натомість у індивідуалів такого не спостерігалося.

Отримані дані деталізують наше розуміння, як соціально значущі дії конвертуються у внутрішню винагороду, а також визначають існування щонайменше двох соціоповедінкових фенотипів.

Джерело: Frank SA. A general model of the public goods dilemma. J Evol Biol. 2010 Jun 1;23(6):1245-50. doi: 10.1111/j.1420-9101.2010.01986.x