Орієнтування у просторі – складна задача, вирішенням якої займається чимало мозкових структур. Однією з них є гіпокамп. В ньому є дві важливі групи клітин. Перші – клітини-місця, вони реагують на знайомі місця. Інші – клітини-гратки, вони утворюють ніби внутрішню карту, координатну сітку, на яку можна наносити певні важливі події. Така пам’ять допомагає нам підлаштовувати поведінку відповідно до умов конкретного місця.

Такі внутрішні карти формуються постійно та автоматично. Ми розуміємо співвідношення між різними об’єктами та непогано уявляємо їх розташування навіть, якщо не бачимо. Усі ж здатні пригадати, як встановлені меблі у власній спальні? Або знайти шлях до ліжка вночі, не включаючи світла та не натикаючись на предмети? Із нерухомими об’єктами зрозуміло, а що робити, якщо вони переміщуються? Дослідники вирішили перевірити здатність котів відслідковувати місцезнаходження хазяїна.

Для цього вони використали звукові сигнали: записаний голос хазяїна, незнайомої людини, голоси інших котів та не соціальні звуки. Їх відтворювали за допомогою двох динаміків, розташованих у різних місцях експериментальної кімнати. Якщо якийсь звук програвався в одній її частині, а за деякий час в іншій, могло скластися враження, що джерело звуку “телепортувалося”.

Гіпотеза вчених підтвердилася – тварини демонстрували явні ознаки подиву в разі раптової “появи” хазяїна (але не інших об’єктів) в неочікуваному місці. Отже, навіть коли коти не бачать нас, вони все одно відстежують, де ми знаходимося, за звуками Така здатність показана вперше. Тож, не намагайтеся сховатися від пухнастиків.

Цікаво, що мозкових просторових карт для певної місцевості може бути не одна, але ми поки не знаємо, для чого так.

Джерело: Takagi S, Chijiiwa H, Arahori M, Saito A, Fujita K, Kuroshima H. Socio-spatial cognition in cats: Mentally mapping owner’s location from voice. PLoS One. 2021 Nov 10;16(11):e0257611. doi: 10.1371/journal.pone.0257611