Усім відомо, що вчасно та точно поставлений діагноз – запорука успішності лікування. У ситуації, коли симптоми чіткі й однозначні, “як у підручнику” – все зрозуміло. А от що робити, коли їх вираженість сумнівна, або вони можуть наслідком істотно відмінних причин? Ті, хто дивиться медичні серіали, наприклад, чудовий “Good doctor”, певно, вражені гарно змонтованими моментами лікарських інсайтів, коли з пам’яті провляються іллюстрації підручників, а уява візуалізує локалізацію причини патології. У реальному світі так, нажаль, не буває. Яким же чином лікарі розвивають свої ескпертні навички та як краще їх формувати під час навчання? Над цим б’ються більше 40 років. Є різні теорії та практичні підходи.

Порівняння активності мозку початківців та експертів під час вирішення медичних задач виявило істотну різницю. В новачків (студентів) домінувала активність лівих вентролатеральної префронтальної та передньої скроневої ділянок кори. Натомість, в практикуючих лікарів – праві вентро- та дорзолатеральна префронтальні та тім’яна ділянки. Це є свідченням, що процеси аналізу інформації та прийняття рішення в експертів та новачків відбуваються по-різному. Але питанням лишається, які ж саме процеси відбуваються в процесі набуття експертності.

Дослідники використали програму “Віртуальна кінна ферма” (“Equine Virtual Farm”). Учасники грали в неї протягом 5 днів щодня мінімум 1 годину. Звіт про гру відправлялся електронною поштою, на його основі учасники отримували поради та рекомендації. Учені сканували їхній головний мозок двічі – до ігрової п’ятиденної сесії та після. Під час сканування вони взаємодіяли із п’ятьма віртуальними конячками, оцінювали стан їх здоров’я на біговій доріжці, а також під час годування чи прогулянки. Далі, у віртуальній лабораторії здійснювали забирання крові та виконували певні тести. Для визначення діагнозу в іграшці був віртуальний офіс із інтерактивники книжками та науковими статтями.

Виявилося, що до тренування головна роль в процесах прийняття рішень належала структурам, що відповідають за семантичний, змістовний аналіз (нижня та середня лобова, кутова звивина, гапокампальна формація), а також за винагороду (орбітальна звивина, прилегле ядро, лушпина базальних гангліїв). Натомість, після навчання рішення приймалися за участі індуктивного мислення (верхня скронева, зацентральна звивина та гіпокампальна формація).

В цілому ці результати говорять про те, що навчання на основі моделювання змінює механізм діагностичного міркування з дялінок, задіяних у творчому мисленні, у новачків до регіонів, що забезпечують вирішення проблем на основі правил, у експертів.

Джерело: Nassar M. The neurocognitive gains of diagnostic reasoning training using simulated interactive veterinary cases. Sci Rep. 2019 Dec 27;9(1):19878. doi: 10.1038/s41598-019-56404-z